2. Історія породи
Сенбернар бере початок від гірського монастиря Великий Сен-Бернар (Grand Saint Bernard Hospice), розташованого на висоті 2 469 м у Альпах на перевалі між Швейцарією та Італією. Цей монастир заснував у 1050 р. архідиякон Бернар де Ментон (Bernard de Menthon, пізніше канонізований як Святий Бернард) для надання притулку і допомоги паломникам та мандрівникам, що долали небезпечний альпійський шлях з Аостської долини до Кантону Вале. Монастир став найпростішим захистком у горах, де зимові замети могли досягати 8–9 метрів.
Перші документальні свідчення про собак у монастирі датуються 1695 роком — письменний звіт ченців, хоча є підстави вважати, що великих гірських собак завезли до монастиря ще наприкінці XVII ст. Швидше за все, це були нащадки великих молоссоїдів, завезених ще римськими легіонерами через Альпи, — і місцевих швейцарських пастуших собак. Монахи Великого Сен-Бернара відразу оцінили унікальні здібності цих собак: надзвичайне нюхове чуття, здатність витримувати екстремальний альпійський холод, орієнтацію під час заметілі та видатну силу.
З початку XVIII ст. ченці цілеспрямовано використовували собак для пошуку загублених мандрівників у снігових бурях і при лавинах. Собаки працювали зазвичай парами або трійками: поки один зігрівав постраждалого тілом, інший вирушав назад до монастиря по допомогу. Вони виходили на пошук навіть у найбільш нещадні хуртовини, коли людям не можна було ступити крок: природна орієнтація собак у снігу та здатність нюхати крізь шар снігу завтовшки кілька метрів рятувала людей, що вважались зниклими безвісти.
Найбільш відомим рятувальником цього монастиря є пес на ім'я Баррі дер Менченреттер (Barry der Menschenretter — "Баррі, рятівник людей"), що жив і працював між 1800 та 1812 роками. За різними джерелами, Баррі врятував від 40 до 100 людей, потрапивши до Книги рекордів як найрезультативніший рятувальний собака в історії. Його набите чучело зберігається в Naturhistorisches Museum у Берні, а живий пес-спадкоємець на ім'я "Баррі" завжди присутній у монастирі за традицією, що підтримується з 1800 р.
Офіційне визнання породи відбулось у 1887 р. — на Міжнародному конгресі кінологів у Цюриху прийняли перший стандарт. AKC визнало породу 1885 р., FCI затвердила стандарт №61 у 1954 р. Сьогодні сенбернар є національним символом Швейцарії і одним із найбільш впізнаваних собак у світі. В Україні порода не є масовою, але стабільно затребувана серед цінителів великих порід.
3. Фізичні характеристики
Розміри
| Параметр | Кобель | Сука |
|---|---|---|
| Зріст у холці | Мінімум 70 см (бажано 75–80 см) | Мінімум 65 см (бажано 70–75 см) |
| Вага | 65–90 кг | 55–80 кг |
| Тип будови | Гігантський, масивний | Гігантський, масивний |
Загальний вигляд
Сенбернар — один із найбільших собак у світі. Він справляє враження монументальної сили, але на обличчі — виняткова доброта. Широкий лоб з виразними зморшками, глибокі карі очі з "сумним" виразом, масивна голова на потужній шиї — разом це створює образ, що неможливо не запам'ятати. Незважаючи на гігантський розмір, рухи сенбернара плавні, збалансовані, навіть грациозні.
Голова: масивна, широка, з вираженим стопом. Лоб широкий з добре розвиненими надбрівними дугами. Морда коротка, широка, тупа. Характерні складки на морді та зморшки на лобі утворюють специфічний "задумливий" вираз. Губи вгорі добре розвинені, нижні губи зумовлюють певне слинотечення.
Очі: середнього розміру, темно-карі, злегка глибоко посаджені. Нижня повіка може злегка відвертатись (помірний ектропіон є нормою для породи).
Вуха: середнього розміру, трикутні, злегка закруглені на кінці, звисають. При збудженні піднімаються на основі.
Корпус: дуже потужний, пряма широка спина. Грудна клітка глибока та широка. Плечі мускулисті. Поперек короткий, широкий і сильний.
Хвіст: довгий, товстий у основі, злегка вигнутий. У стані спокою опущений; при збудженні піднімається, але не закручується.
Різновиди шерсті
Короткошерстий (Shorthaired, Kurzhaar): щільна, гладка, прилегла шерсть середньої довжини. Невеликий підшерсток. Очоси присутні на задніх кінцівках і хвості.
Довгошерстий (Longhaired, Langhaar): прямий або злегка хвилястий покривний волос середньої довжини. Добре розвинений підшерсток. Виражені очоси на вухах, грудях, задніх кінцівках і хвості. Морда і вуха завжди короткошерсті. Довгошерсті сенбернари потребують значно більшого догляду.
Допустимі кольори
- Білий із рудим (від жовтуватого до темно-рудого) — класичний окрас
- Білий із тигровим — допускається
- Мантійний (mantle) — рудий або тигровий з білими відмітинами (морда, груди, лапи, кінчик хвоста)
- Обов'язкові елементи: біла морда із сідлом, біла груди. Темна маска бажана.
Тривалість життя
8–10 років — коротка через гігантський розмір та пов'язані з ним навантаження на організм.
4. Характер та темперамент
Основні риси характеру
Сенбернар — справжній "ніжний велетень" не лише за зовнішністю, але і за характером. Порода поєднує гігантську силу з вродженою добротою та терпінням.
Незворушна терплячість — сенбернар не реагує на дрібниці: шум, метушню, несподівані рухи. Він спокійний і врівноважений у будь-яких обставинах.
Виняткова доброта — особливо стосовно дітей. Порода відома своєю природженою ніжністю до найменших членів родини, що зробило її символом "собаки-няні".
Відданість родині — прив'язаність до "своїх" є глибокою і постійною. Сенбернар не любить самотності і страждає, коли залишається наодинці надовго.
Спокійний темперамент — не метушливий, не гіперактивний. Сенбернар рухається повільно і обдумано.
Природна обережність — не є агресивним, але при реальній загрозі родині здатний захистити.




